ВСТУП ДО РОЗУМІННЯ ФЕНОМЕНУ ЛІДЕРСТВА
Лідерство – одна з найважливіших і найбільш неоднозначних тем в дискурсі сучасного управління. Давайте розберемося з найвпливовішими теоріями лідерства сучасності та спробуємо зробити висновки щодо майбутніх трендів, які впливатимуть на нашу управлінську діяльність.
Володимир Павелко
Про лідерство написано безліч книг, а при навчанні управлінців витрачаються десятки мільярдів доларів щороку. Джефрі Пфефер (Jeffrey Pfeffer), професор Graduate School of Business, Stanford University, автор низки книжок про лідерство, зокрема і скандальної Leadership BS (Leadership Bullshit, майже дослівно «лідерська фігня»), наводить статистику, що лише в США щорічний бюджет на навчальні програми з лідерства коливається між 14 та 50 мільярдами доларів.

У віртуальному просторі мало не кожна бізнес-школа та університет включають в свої місійні меседжі «розвиток» або «виховання» лідерів. Бернард Басс (Bernard Bass), співтворець теорії Трансформаційного Лідерства, стверджував, що існує майже стільки різних визначень лідерства, скільки авторів намагалося писати на цю тему.

Давайте звернемося до одного з найбільш авторитетних світових видань в тематиці лідерства – Leadership Quarterly – таємного дослідження, опублікованого у 2013 році Leadership Theory in New Millenium («Теорія лідерства в новому тисячолітті»). В цій фундаментальній роботі наведений аналіз всіх публікацій на тему лідерства з початку нового тисячоліття в десяти найвпливовіших американських журналах (а це 59% від всіх світових публікацій, що визнані науковим товариством) з організаційної поведінки, психології, антропології, менеджменту і власне лідерства. Так було знайдено в обговоренні 62 лідерські теорії, які підрозділялися на два великих блоки – Established Theories (визнані теорії) та Emerging Theories (теорії, що виникають). А ці блоки далі розподілялися ще на сімнадцять напрямків. Тобто, в сучасній онтології лідерства маємо досить строкату картину.

Серед визнаних теорій найбільша доля досліджень припадає на сегмент неохаризматичних теорій (39%), що включає і теорію Transformational Leadership – Трансформаційного лідерства (20%, хоча в 90-х роках ХХ століття ця доля досліджень становила майже 50%).
Визнані теорії
В підрозділі теорій, що виникають, найбільша доля досліджень припадає на сегмент Strategic Leadership – Стратегічного лідерства, 22%.
Теорії, що виникають
Отже, давайте розглянемо основні теорії лідерства сучасності, зупинившись докладніше на харизматичному, трансформаційному та стратегічному лідерстві.
НЕОХАРИЗМАТИЧНІ ТЕОРІЇ
НЕО-ХАРИЗМАТИЧНІ ТЕОРІЇ
Цей сегмент включає Трансформаційне, Харизматичне, Трансакційне, Ідеологічне, Надихаюче, Лідерство Самопожертви та Ефект Пігмаліона. Спільним знаменником всіх цих теорій є наявність харизми. То що ж таке «харизма»?

В соціології цей термін на початку ХХ століття запровадив Ернст Трьольч, а в управлінський дискурс його вперше ввів Макс Вебер в книзі «Протестантська етика та дух капіталізму». За класичним визначенням Вебера, «харизмою називається риса особистості, що визнається надзвичайною, завдяки якій її оцінюють як обдаровану надприродними, надлюдськими або, щонайменше, специфічними особливими силами і властивостями, не доступними іншим людям». Феномен харизми має місце в малих і особливо великих групах, де спостерігається персоніфікація ідеалів у процесі об'єднання.

Правда, сам термін вживали ще древні греки задовго до нашої ери. Так, харити (грец. χάριτες) – богині вроди, радості й жіночої принадності. Завдяки їм виникає все миле й привабливе. У Римі їх називали Граціями (лат. Gratiae). За Гесіодом, харит було троє: Евфросіна (Добродумна), Талія (Квітуча) і Аглая (Блискуча). Харити жили разом з музами на Олімпі й часто супроводжували богів.
Існує майже стільки визначень лідерства, скільки авторів намагалося писати на цю тему
Соціолог Джеймс Даунтон (James Victor Downton) в 1973 році в своїй книзі Rebel Leadership: Commitment and Charisma in the Revolutionary Process («Лідерство повстанців: відданість і харизма в революційному процесі») вперше ввів у дискурс поняття «трансформаційне лідерство» (transformational leadership). Цю концепцію далі на протязі 25 років розвивав у своїх працях Джеймс Макгрегор Бьорнс (James MacGregor Burns) і допрацьовував Бернард Басс (Bernard Bass) до початку ХХІ століття.

Бернард Басс разом з Брюсом Аволіо (Bruce Avolio) у 1991 році включили теорію Трансформаційного лідерства в більш широку «повну» модель (The Full Range of Leadership Model), де визначили три основних лідерських стиля: трансакційний, трансформаційний та невтручання (transactional, transformational, laissez-faire). Вони характеризують поведінку лідера по відношенню до управління командою. При цьому трансформаційне лідерство автори визначили як найбільш ефективне у довгостроковому періоді.
«Four I’s» – чотири інтегральні елементи Трансформаційного лідерства – ідеалізований вплив (Idealised Influence), надихаюча мотивація (Inspirational Motivation), інтелектуальне стимулювання (Intellectual Stimulation) та індивідуальний підхід (Individualized Consideration) – і є проявом неохаризматичного стилю лідерства і його розуміння в сучасному контексті.
СТРАТЕГІЧНЕ ЛІДЕРСТВО
Сегмент стратегічних концепцій включає в себе Стратегічне/Лідерство топів (Strategic/top Executives), Лідерство вищих ланок (Upper Echelons Theory) та Державницьке лідерство (Public Leadership).

Відоме японське прислів’я дуже вдало описує сутність стратегічного лідерства: «Візія без дії – марево, але дія без візії – страшний сон».

Стратегічне лідерство працює через три засадничі принципи:
створити стратегічний задум;
розробити стратегічний дизайн компанії;
організувати команду для втілення стратегічної моделі з максимальною ефективністю.
Трансформаційне лідерство автори визначили як найбільш ефективне у довгостроковому періоді
Стратегічний задум – це інтегральна енергія трьох взаємопов’язаних елементів: візії, цінностей та місії. Разом вони породжують стратегічні пріоритети, які формують стратегічні цілі.

Візія – це спроможність сформулювати майбутній бажаний стан, визначити ключову роль, яку прагне виконувати суб’єкт візії.

В пошуку візії можуть допомогти реперні точки, які визначають майбутнє положення компанії в стратегічних сферах впливу. Такі реперні точки я називаю візійними маркерами, з них формується візійний маніфест, що включає опис:
кореневої компетенції,
напрямку бізнесу,
сенсотворення або місійного завдання: ЩО і ДЛЯ КОГО робимо,
географічного впливу,
принципів ведення бізнесу,
необхідної корпоративної культури.
Стратегічний дизайн компанії – це спроможність налаштувати цілу систему в управлінському контексті, з розумінням її стратегічних елементів/понять та їх взаємопов’язаності. Візуалізацію такої цілісної системи можна представити через піраміду стратегічного лідерства:
Стратегічний дизайн
Ми бачимо, як стратегічний задум має втілитися у певній стратегії, що стає практичним інструментом реалізації бізнес-ідеї.

Стратегічний лідер не має дотику до реальності, він проектує її (реальність) через певну модель. Бізнес-модель – це стратегічний інструмент, завдяки якому бізнес-ідея транслюється в реальність. Він дає відповіді на питання:
Хто з ключових партнерів допомагає створити нам ціннісну пропозицію (value proposition) для обраних клієнтів?
Які ключові процеси та які ресурси ми задіюємо для створення цієї ціннісної пропозиції?
Яким чином ми вибудовуємо стосунки з обраними клієнтами?
Що дозволяє нам тримати стратегічний контроль над системою, що втілюється?
На чому саме ми заробляємо?

Для візуалізації бізнес-моделі дуже часто використовують канву бізнес-моделі Олександра Остервальдера та Іва Пін’є (Alexander Osterwalder & Yves Pigneur, The Business Model Generation), більш вибірково – методологію підривних інновацій Клейтона Крістенсена (Clayton Christensen, Reinventing Your Business Model) та Адріана Сливоцького (Adrian Slywotzky, The Profit Zone: How Strategic Business Design Will Lead You to Tomorrow's Profits). Виберіть ту методологію, яка відповідає вашому контексту і способу мислення. І пам’ятайте – всі моделі неправильні, але деякі з них корисні :)
Бізнес-модель – це стратегічний інструмент, завдяки якому бізнес-ідея транслюється в реальність
Організація команди – це спроможність лідера об’єднати ключових людей заради спільної надмети завдяки управлінню ключовими процесами та досягненню ключових показників успіху через виконання стратегічних проектів та персональних цілей.

Ключовим в організації команди навколо спільної надмети є процес стратегічної комунікації, якому, на жаль, перші особи компаній на практиці приділяють недостатньо уваги.

Управлінський тип мислення та спроможність досягати результатів відіграють найважливішу роль: як думає лідер, так і організовує свою команду. Стратегічний тип мислення формує стратегічну гнучкість, тобто спроможність побачити можливості реалізації великої ідеї, починаючи з сьогоднішнього дня.

Підсумовуючи, можна згадати визначення Уоррена Бенніса (Warren Bennis): лідерство – це спроможність перетворити візію в реальність (Leadership is the capacity to translate a vision into reality).
«ЛІДЕРСТВО»: ЩО ДАЛІ?
В еру панування сільського господарства навчальні установи оформлювалися за типом саду. В індустріальну епоху класи в школах формувалися за принципами організації виробництва на фабриках та заводах. Яким буде навчання для топ-управлінців в цифрову еру?

Сьогодні вже очевидні деякі треди, що пришвидшились через пандемію: міграція в «цифру», гібридна модель відвідування офісу, «bite» або «nano» learning стали більш актуальними і реальними, ніж наприкінці 2019-го. То що ж очікує лідерство? Мої думки з цього приводу наступні:

Межі посунуті, їх майже не існує. Реальне та віртуальне інтегрується, ми стоїмо на порозі виникнення нових моделей управління. Щось подібне відбулося на зламі тисячоліть і спричинило появу таких феноменів, як пошукові моделі Google, моделі платформ Airbnb та Uber. Цьому передувала поява у 1997 році книги нобелівського лауреата Іллі Прігожина «Кінець визначеності» (Ilya Prigogine, The End of Certainty), в якій він концептуально порівнював «газоподібні» моделі в управлінні.

Більшу частину часу управлінці будуть займатися розвитком власного мислення, оскільки ступінь невизначеності суттєво підвищився. В цьому допоможуть гуманітарні науки, мистецтво, музика, філософія. Тому управлінцям варто в першу чергу користатися власним розумом, а не сліпо втілювати сформульовані кимось бізнес-моделі.

Ключовими спроможностями лідера будуть:
••- стратегічне мислення,
••- взаємодія,
••- системне мислення,
••- ведення змін,
••- прийняття неоднозначності як данності в управлінні.
Ці характеристики залишаються вже довгий час в топі досліджень World Economic Forum, Future of Jobs та різноманітних управлінських журналів.

Але в будь-яких змінах залишається і незмінне ядро. В лідерстві, на мій погляд, незмінними наріжними принципами залишаться:
вибір повинен бути амбітним і майже недосяжним, щоб сягати рівня візії та переходити в трансцендентну площину.
• воля спрямована на реалізацію справ, якими варто займатися;
• відповідальність за вплив, що спричиняєш на шляху реалізації візії.